„ЖИТЄЙСЬКА” ІСТОРІЯ: ШКОЛА

У  свій час закінчив школу, яка носила (носить?) ім’я Героя Совіцького Союзу Кириленка - двоюрідного діда колишнього віце-прем’єра  В’ячеслава Кириленка, який також був випускником цієї школи, щоправда, значно пізніше.

Був зразковим учнем. Це не бахвальство, а констатація факту. Якщо в старших класах всі більш-менш просунуті однокласники віддавали перевагу вивченню лише профільних предметів, себто тих, з яких треба буде здавати вступні іспити у ВНЗ, то я вчив все. Мені подобався (і подобається!) сам процес навчання і пізнання нового. Думаю, що не погрішу проти істину, коли скажу, що був першим (принаймні одним з перших) учнем у класі не лише з фізики і математики, а й з історії, англійської та інших предметів. Можливо, окрім хімії, яку чомусь не любив.   

Вчителька англійської взагалі дивилася на мене ледь не з захопленням, адже англійську ніхто в класі серйозно не вчив, а я завжди давав правильні відповіді на всі її запитання.

Вчителька математики після того як запитала брата після закінчення ним тієї ж школи, чи, бува, не мій він брат і отримала на це ствердну відповідь, то сказала, що якби він сказав їй це раніше, то поставила б п’ятірку (він отримав четвірку) лише за те, що він мій родич. А між нашими випусками було вже більше 10 років.   

Не склалися стосунки лише з вчителькою української мови, яка часто збивалася на „суржик”, а я, дурень, її поправляв. Вчителька була дружиною майора Совіцької Армії, а її донька, яка вчилася в нашій школі, розмовляла на перервах  московською, хоч таких учнів тоді практично не було. Вчителька шаленіла від гніву, але зробити нічого не могла. Кому може жалітися вчителька української мови на зразкового учня за посутні виправлення її мовних ляпів на уроці? Директорові? Певне, що не той випадок.

Але надійшла пора випускних еекзаменів. Я був у числі основних претендентів на золоту медаль. Круглий відмінник. Окрім фізкультури. Але за  випускний твір з української отримав четвірку і медаль не отримав. Лише зовсім недавно, коли почав осмислювати своє минуле, дійшов до висновку, що я ніколи і не зміг би отримати відмінну оцінку з випускного твору з української.  Каюся, що лізуть такі думки в голову, але четвіркою мені вчителька відплатила за свої „страждання”.  Більше того, вона поставила четвірку і в атестат. Іще одна відмінниця, яка нікому з вчителів не „прислуговувала”, також отримала за випускний твір четвірку, хоч в атестат вчителька поставила їй п’ятірку. Всі п’ятірки і без медалі. 

Яка мораль цієї історії?

А це вже на розсуд кожного, у кого вистачить терпіння прочитати це…