Валерій Степаненко / Valeriy Stepanenko

 ЧИЯ МОВА - ТОГО  Й ДЕРЖАВА Це для тих провокаторів і маніпуляторів, хто пише, що українську в УССР ніхто не утискав... *** «ВЕЧІРНІЙ КИЇВ», 11.09.1987 р. (наводиться також у книзі І.Дзюби "Бо то не просто мова, звуки…", - "Радянський письменник", 1990, Київ) РЯДКИ З ЛИСТІВ Хочу поділитися деякими враженнями людини, що проживає в Києві з 1970 року (спочатку студент факультету кібернетики КДУ, потім працівник обчислювального центру). Насамперед хочу сказати, що українська мова залишається моєю рідною мовою. До речі, російську знаю не гірше, Сенкевнча і Міцкевича читаю по-польськи (вивчав самотужки). Хочу, щоб рідною мовою моєї доньки була також українська. Щоправда, поруч три дитячі дошкільні установи і всі російські. З цього приводу я написав листа міністру освіти УРСР.  Досить часто мене «не розуміли», скажімо, в магазині, коли я звертався по-українськи. В одній ощадній касі мене примушували переписати ордер російською мовою. Давав якось телеграму (в межах України)...

"КУЛЬТУРА І ЖИТТЯ", 7 травня 1989 року З великою цікавістю читав публікації, присвячені українізації вітчизняних комп'ютерів. На роботі весь час «спілкуюся» з персональним комп'ютером виробництва фірми НДР «Роботрон». І вже важко уявити своє робоче місце без «персоналки». Не писатиму про те, що взагалі вона може — нині видається доволі багато науково-популярної літератури. У нас, на жаль, до загальносвітових гараздів далеко (це щодо СРСР у цілому) і дуже далеко (щодо національних республік). Пам'ятаю сумні часи, коли на Україні навіть друкарські машинки «не могли» (чому?!) мати українського шрифту. З персональними ж комп'ютерами все набагато складніше. Хочу підкреслити, що технічний бік справи, зокрема, необхідність відповідних пакетів прикладних програм (відсутність яких перетворює "персоналку" на звичайний металобрухт), не є проблемою номер один. Основне питання — мати чи ні персональні комп'ютери з шрифтами різних мов радянських народів? Тим ч...

  ВІЙНА З МОСКОВІЄЮ НЕМИНУЧА? *** Путіну терміново потрібна коротка переможна війна. Тоді його рейтинг різко зростає. Зараз же він критично низький. Варіанти конфліктів наступні: Білорусь, Грузія, Казахстан, Молдова, Україна. Але вони не дадуть результату у короткостроковій перспективі. Такий результат можуть дати прикордонні конфлікти (аншлюс) прикордонних заселених московитами (у Нарві понад 80%, Даугавпілс - 36%) районів.  Хоч Стаття 5 Статуту НАТО вважає напад на одного члена нападом на всіх, але 2/3 населення Німеччини, Іспанії і Франції проти підтримки країн Балтики у разі військового конфлікту. А то демократичні країни, уряди яких мають рахуватися з громадською думкою. До того ж щоб розгорнути звичайне (conventional)  озброєння у країнах Балтики до рівня московського потрібно десь 90 днів. Атож миттєвої відповіді НАТО можна не чекати... Тому варіант аншлюсу частини Балтики Московією цілком імовірний.  А кремлівській мавпі з гранатою вже немає чого втрачат...

Понад 150,000 тисяч  українців живе в майже мільйонному Едмонтоні, провінція Альберта, Канада, що більше, ніж у будь-якому іншому місті за межами України.  У провінції Манітоба проживає 15% українців.  Провінціі Манітоба, Саскачеван і Альберта - це так звані "провінції прерій", куди канадський уряд починаючи з 1891 року масово поселяв українців. Переселенцям давали 180 акрів землі на досить жорстких умовах щодо її культивації. Саме українці підняли с/г Канади, яка зараз входить до TOP5 світових експортерів зерна. Особливо, коли йдеться про пшеницю твердих сортів. Українці в Канаді є четвертою етнічною групою після франкофонів, англофонів та німців.  У Едмонтоні 17 українських церков (православних і греко-католицьких), а московська лише одна.  За сумарно десь рік перебування в Канаді останнім часом я жодного разу не чув французької мови (йдеться лише про провінції Альберта та Британська Колумбія, де був). Тому всякі посилання на Канаду як двомовну країну є маячне...