Як давно то було...Початок комп'ютерної ери

"КУЛЬТУРА І ЖИТТЯ",

7 травня 1989 року

З великою цікавістю читав публікації, присвячені українізації вітчизняних комп'ютерів.

На роботі весь час «спілкуюся» з персональним комп'ютером виробництва фірми НДР «Роботрон». І вже важко уявити своє робоче місце без «персоналки». Не писатиму про те, що взагалі вона може — нині видається доволі багато науково-популярної літератури.

У нас, на жаль, до загальносвітових гараздів далеко (це щодо СРСР у цілому) і дуже далеко (щодо національних республік). Пам'ятаю сумні часи, коли на Україні навіть друкарські машинки «не могли» (чому?!) мати українського шрифту. З персональними ж комп'ютерами все набагато складніше. Хочу підкреслити, що технічний бік справи, зокрема, необхідність відповідних пакетів прикладних програм (відсутність яких перетворює "персоналку" на звичайний металобрухт), не є проблемою номер один. Основне питання — мати чи ні персональні комп'ютери з шрифтами різних мов радянських народів? Тим часом це майже рівнозначне тому, що ми розмірковуємо: жити чи ні національним мовам. Певна річ, справжній інтернаціоналіст скаже «так». Але ж є і «несправжні», яких породила епоха культу та стагнації. І вони, безумовно, скажуть «ні». Не виключено, що саме їм ми завдячуємо відсутністю національномовної термінології в інформатиці. Приміром, учні українських шкіл вивчають цей предмет за російськомовними підручниками. Кого це хвилює? Вважаю питання розвитку інформатики національними мовами насамперед політичним, ідеологічним. Тому необхідно на всесоюзному рівні розробити проект персонального комп'ютера, який міг би працювати з різними шрифтами. Наприклад, у ФРН випускається клавіатура до «персоналок» на рідких кристалах, що дає практично необмежену можливість використовувати всі алфавітні шрифти. А ділові контакти у нас нині непогані.


Розумію, що сьогодні ще не розв'язано чимало мовних проблем, чисто практичних, більш нагальних. Але чи не є закономірним, сучасним прагнення вивести врешті-решт на світові простори багатющу мову п'ятдесятмільйонного народу України?


В. СТЕПАНЕНКО,

завідуючий відділом обчислювального центру республіканського відділення Промбудбанку СРСР.

Київ.

Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Кирилиця

  Кирилиця — слов’янська абетка, створена на основі грецького письма в кінці IX – на початку X століття (учнями Кирила і Мефодія). Вона спочатку мала понад 40 знаків, з яких частина зникла в ході мовного розвитку. Давня кирилиця (X–XI ст.) Ось основні літери у класичному порядку з назвами: А – азъ (а) Б – буки (б) В – вѣдѣ (в) Г – глаголь (г) Д – добро (д) Е – єсть (є/е) Ж – живѣте (ж) Ѕ – ꙁѣло (дз/з) З – земля (з) И – и (і/и) І – і (і, ї) Ꙇ – ї (йотоване і) К – како (к) Л – люди (л) М – мыслите (м) Н – нашъ (н) О – онъ (о) П – покой (п) Р – рьци (р) С – слово (с) Т – твръдо (т) У – ук (у) Ф – фертъ (ф) Х – хѣръ (х) Ѡ – ѡт (о/ô) Ц – ци (ц) Ч – чрьвь (ч) Ш – ша (ш) Щ – шта (щ) Ъ – еръ (твердий знак, редукований голосний) Ы – ы (и, ижица) Ь – ерь (м’який знак, редукований голосний) Ѣ – ѣ (ять, звук між е та я/і) Ю – ю (ю) Ѧ – юс малий (ѧ, носове ę) Ѫ – юс великий (ѫ, носове ǫ) Ѩ – йотований юс малий Ѭ – йотований юс великий Ѯ – кси (кс) Ѱ ...
Докладніше

Пісня про Довбуша

  Гаєм, гаєм зелененьким ходить Довбуш молоденький Текст Гаєм, гаєм зелененьким 2 Ходить Довбуш молоденький. 2 Він на ніжку налягає, 2 Топірцем ся підпирає. 2 – За мнов, хлопці, за мнов свистом, 2 Припадає стежка листом. 2 Щоби бути не минути, 2 Та й до дівки завернути. 2 Через луки та потіки, 2 До Шефанової жінки. 2 – Добрий вечір, Шефанова, 2 Чи вечеря вже готова? 2 – Ой вечеря не готова, 2 Бо Штефана нема в дома. 2 Штефан пішов на роботу, 2 Повернеться у суботу. 2 – Ой чи будеш відкривати, 2 Чи самим ся добувати. 2 – В мене двері тесовії, [1] 2 В мене замки сталевії. 2 – Не поможут замки твої, 2 Як підложу плечі свої. 2 Довбуш почав налягати, 2 Стали двері ся ламати. 2 Довбуш двері відкриває, 2 Шефан з вікна вже стріляє. 2 Як уцілив в праве плече, 2 А з лівого кровця тече. 2 Умів добре поціляти, 2 Довбуш буде помирати. 2 – Ой ви, хлопці, ви молотці, 2 Беріть мене на топорці. 2 Беріть мене на топори, 2 Занесіть ня в Чорні гори. 2 Там родились батько й мати, 2 Там я буду спочивати...
Докладніше

Волинська трагедія

ВОЛИНЬ: ЗЕМЛЯ БЕЗ СПОКУЮ «Бандеровцы резали поляков!» — кричит очередной комментатор в TikTok, Twitter - X чи ще десь.  А теперь сядь, дихни. І слухай, що було до того, як хтось когось почав різати.  Бо коли обрізаєш історію до одного 1943 року — ти не аналізуєш, ти працюєш на Кремль. ХТО ЖИВ НА ВОЛИНІ? Волинь — це серце української землі.  Полісся, між Бугом і Случчю.  Там не було ні королівських замків, ні шляхетських маєтків. Там були хати.  Селяни. Русини. Малороси.  Українці.  Які жили на своїй землі з діда-прадіда. Але з 1921 року Волинь — це вже Польща. Не тому, що так історично, а тому, що Польща виграла радянсько-польську війну — і совєти подарували їй Західну Україну. Для розуміння   За польським переписом 1931 року, у Волинському воєводстві українці становили понад 68% населення, поляки — близько 17%, євреї — майже 10%, німці — 2%, чехи — 1,5%, інші (татари, вірмени, росіяни тощо) — 1,6% Але саме поляки контролювали адміністрацію, поліц...
Докладніше