Булгаков. Чи треба Україні вшановувати ворогів?

 Тут зараз всі «звихнулися» на музеї московитського шовініста Міхаїла Булгакова, що на Андріївському узвозі в Києві під номером 13. Там аж два будинки під номером 13 чомусь. У тому ж будинку, що й Булгаков, до речі, мешкав у свій час і відомий український композитор  Кошиць. У самому музеї не був принципово, як і не відвідав за декілька десятиліть жодної вистави театру імені Лесі Українки, що ставив вистави лише московською. Хоч були часи, коли в українському театрі імені Франка бував на всіх виставах сезону. Це був свого роду протест проти шовіністичної  і україноненависницької   червоної імперії зла. 

Звісно, читав дещо (не все!) Булгакова, хоч його твори  і були, фактично,  заборонені аж до кінця совка. Сталін, до речі, Булгакова любив і не посадив. Певне тому, що обоє люто ненавиділи українців і Україну. Споріднені душі. Може ще й тому, що Сталін навчався у духовній семінарії, а батько Міхаїла, войовничий чорносотенець, який був відряджений білою імперією до Києва для боротьби з Україною і українством, викладав у Київській духовній академії і працював також цензором. В царській Московії кожна друкована книга мала бути схвалена до друку двома цензорами: світським і духовним. Батько письменника виконував роль того другого. Жодного зв‘язку з Україною батько і син Булгакови не відчували. До того ж у 1913 році Київ був тотально змосковщений і московити вже складали 55 відсотків населення міста. А повстання на «Арсеналі» після жовтневого перевороту було не за більшовиків, а проти української влади, адже на режимному оборонному заводі працювали майже виключно московити, бо українців туди просто не брали. Міхаїл народився в Києві, але це не дає йому жодного права називатися українським письменником. Це свідомий ворог української України, як і його батько. Яка хата - такий тин, який батько - такий син. 

Вважаю, що музею Булгакова не місце в Києві. Та й не такий він вже й великий письменник. Незважаючи на те, що про римського прокуратора Юдеї Понтія Пілата  і розіп‘ятого  ним Ієшуа Га Ноцрі (ім’я пишу по пам‘яті) він справді написав переконливо, передаючи всі найтонші порухи людської душі.

Мені  особисто більше подобається висвітлення теми зародження християнства у романі польського видатного письменника, першого лавреата премії Нобеля з літератури, Генрика Сенкевича «Quo Vadis”, якого я дуже вже давно прочитав.  До речі, в оригіналі. Як і всі інші твори цього автора. Чомусь про нього у нас ніхто навіть не згадує. А той же Роман «Потоп», який є частиною трилогії, ледь не цілковито присвячений подіям в Україні.

Залишмо Булгакова московитам. Ставлення українців до нього має бути десь таким як і ставлення древніх греків до Герострата, що спалив храм Артеміди в Ефесі щоб прославитися. Його ім‘я просто було заборонено згадувати публічно. У незалежній же Україні, яка воює з булгаковськими шариковими і швондерами, згадувати Булгакова має бути просто не комільфо. 

Вшановувати все ж треба власних пасіонарних героїв, а не ментально чужих ворогів!

Камо грядеші, Україно?

Борітеся - поборете!