Солженіцин про українців у Гулазі

 Алєксандр Солженіцин пише про українців у своїй книзі "Архіпелаг Гулаг":

...І ось у таборах приблизно 1949 року з'явилися перші партії оунівців. Ці здорові молоді широкоплечі хлопці озирнулися і жахнулися цією сплячкою і взялися до справи. Їм дуже не сподобалася атмосфера, що панувала в таборі: коли одна половина ув'язнених повністю залежала від іншої, яка доносила. І вони, які звикли до опору, почали вбивати донощиків. «Помри цієї ночі, у кого нечисте сумління!», - таким було гасло.

...Якщо до цього деякі з ув'язнених, не в силах терпіти неволю, голод, приниження та рабську працю намагалися втекти (зазвичай безуспішно), тобто, головною формою опору була втеча, то відтепер почалася самоорганізація за національним принципом. Почали з'являтися національні та конфесійні центри: український, мусульманський, литовський, естонський. В'язні почали чинити опір конвою. Вони перестали бути безмовними рабами. Наступним кроком була організація масових повстань у всьому ГУЛАГУ: Воркутинське (1953), Норильське (1953), Кенгірське (1954) тощо. Їхньою рушійною силою були українці. Цього теж не могли вибачити «бандерівцям». Не можна було пробачити запеклого опору. Одвічне вставання з колін. Їх не можна було підгодувати, приручити. Бандерівці принесли непокірний бунтівний дух, яким розбудили й інших. Потім цей дух непокори передався і українським дисидентам-шістдесятникам.     (переклад з мск.)