МОВА. СПОВІДЬ.

Колись давно, ще в школі, прочитав „Война і мір» Толстого. Звернув увагу, що дворяни в розмовах постійно збивалися на французьку, яка була для них рідною.  Французька перекладалася  у посиланнях внизу сторінок. Перша мова Пушкіна теж французька.  

Щось подібне мало місце і в творах Сенкевича. Я їх теж прочитав усі в оригіналі. Там було дуже багато латини, яка навіть не перекладалася польською. У кінці совка працював 4 сезони позаштатно в «Інтуристі» гідом-перекладачем з польськими туристами. Запитав у «пілота» (так поляки називали свого старшого групи) чи всі поляки знають так добре латину, що розуміють її без перекладу. Той сказав, що такого не може бути. Я спеціально з’їздив додому і привіз йому один з 3 томів «Потопу». Навіть поспорили на $10.  То тоді було в еквіваленті більше, ніж середня місячна зарплата. Підключили арбітра. Я виграв. Але ті десять баксів так і не отримав. Це єдиний випадок, коли я можу сказати щось погане про польських туристів.

Московські дворяни почали масово переходити на тоді ще геть не зрілу московську мову після загарбання Москви Наполеоном. Вважалося не патріотичним розмовляти мовою загарбника. 

Потрібно в Україні також просувати державну мову методом ”soft pressing”. 

Насамперед вважати не лояльним до держави спілкування чиновників в державних установах між собою не державною мовою. Навіть у реструмах. Вони повинні усвідомлювати собі, що кар’єру робитимуть у першу чергу ті, хто поводить себе всюди лояльно до держави. Адже мова є одним з атрибутів держави. Зневага до мови є зневагою до держави. Часто можна почути, що навіть судді і прокурори, не кажучи вже про рядових державних чиновників, спілкуються між собою в робочий час мовою ворога. Це неприйнятно (Так!). 

Вчителі в школах та викладачі у ВНЗ на перервах також мають послуговуватися лише мовою викладання в освітньому закладі. Це ж стосується різного роду курсів, факультативів, спортивних секцій тощо.  Такою десь має бути не регламентована правовими нормами  мовна політика держави. 

Совіти теж нав‘язували московську без прямого фізичного примусу. Але моральний примус був колосальним. Щоб послуговуватися українською, потрібно було витрачати багато нервів і додаткової енергії, постійно переборювати стреси. Знаю це по собі. Сам з-під Києва. У Києві з 17 років. Скрізь за межами роботи послуговувався виключно українською. Коли «не розуміли» десь продавчині, то переходив на англійську, а потім повторював українською. Тоді вже розуміли, а інколи навіть самі переходили на українську. Думали, певне, що представник діаспори. То було жахливо. Спеціально для таких ситуацій  вдосконалював англійську. На роботі поступово був змушений перейти на московську під тиском обставин. Дійшло навіть до усних розмов з працівником КГБ, який мене тупо залякував. Хоч був цінним працівником, навіть переможцем соцзмагання ОбчЦентру, де тоді працював.  Але в 1985 році це припинилося. 

Викликав якось швидку доньці, а оператор 03 вимагала перейти на російську. Після відмови, розмову розірвала. Писав скаргу Валентині Шевченко, голові так зв. ВР УРСР. Під доньку спеціально створили українську групу ще в яслах. Поруч було три садочки, але жодного українського. Писав скаргу міністру освіти Фоменку. Але то вже був час «перестройки». Ситуація почала поступово змінюватися. Войовничого хамства проти мови ставало менше. Хоч зустрічається ще й зараз.

Йде війна. Якщо мовну ситуацію в Україні  не вдасться переломити зараз,  то майбутнє держави з гордою назвою Україна буде оповите мороком і непевністю.

Завжди і всюди як міг боровся за мову.  Тому що глибоко переконаний в тому, що Україна може бути лише україномовною або її не буде взагалі.  «Какая разніца» то найбільші вороги України.  Національність людини визначається не мовою її батьків, а мовою її дітей. 

Зрікся мови - зрадив народ!

Пам‘ятаймо про це!

Чия мова - того й держава!

Борітеся - поборете,  Вам Бог помагає!

Слава Україні!