СА: БУВАЛЬЩИНА. ГАУПТВАХТА.


Писав вже раніше, що служив у СА офіцером на Крайній Півночі. Часто ходив у наряд, себто черговим по батальйону, хоч всі казали "дєжурний по часті", що не є правильно, тому що батальйон не є ще "часть".

Якось був "дєжурним по часті" і мав, як старший машини, відвозити дітей з "нашої" сопки вниз у полк винищувальної авіації в школу. Машина була типу "хлібовозки". Відстань серпантиннною звивистою дорогою від батальйону до полку була десь кілометрів зо три. Вниз.

По дорозі шоферу, етнічному азеру, стало зле. Я сів за кермо і довіз його без пригод до санчастини полку. По дорозі мене побачив прапорщик, етнічний українець Поєзднік. Він у батальоні відповідав якраз за автотехніку. 

Відразу після повернення мене викликав командир батальону і від імені командира з'єднання оголосив 5 діб гауптвахти. Від себе не мав права. Від імені командира "нашого" полку (бригади ППО) - лише 3 доби. Прапорщик "заклав", падло. 

Потім почали розбиратися шо до чого. Шофер на прізвище Агрили написав пояснювальну. Я теж. Все як було. І виходило так, що мені, як мінімум, треба було оголосити подяку. Та й права я мав. Хоч і не для вантажівок. 

Через тиждень я попросив командира відкомандирувати мене для відбування "губи". Той сказав, що хай пізніше, бо зараз багато польотів і т.п. Та й місць там для офіцерів немає. Я ж, у свою чергу, сказав, що то мої проблеми, виставлю могорич начальнику і той мене "посадить". Але командир не поступився. 

Через тиждень я знову попросився на "губу". Командир вже якось незадоволено від мене відмахнувся просто. 

Минув ще тиждень. І я знову попросився на "губу", адже стягнення втрачає силу через місяць. А я "двухгодічнік" і другої такої нагоди у мене вже не буде. А це ж новий досвід. А я завжди любив вчитися і пізнавати нове: людей, місця, мови, враження,  тощо. 

Командир, ліпєцкій симпатичний мужик у званні підполковника на прізвище Бородін, почав сильно матюкатися і навіть кричати. 

"Какая губа! Служить надо".

Так мені і не довелося побувати на офіцерський "губі". А для офіцерів там курорт. То для солдатів страшна штука в умовах Півночі. Вони боялися "губи" страшенно...

Отака от дурня лізе в голову, малята.

Спогади...

Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Кирилиця

  Кирилиця — слов’янська абетка, створена на основі грецького письма в кінці IX – на початку X століття (учнями Кирила і Мефодія). Вона спочатку мала понад 40 знаків, з яких частина зникла в ході мовного розвитку. Давня кирилиця (X–XI ст.) Ось основні літери у класичному порядку з назвами: А – азъ (а) Б – буки (б) В – вѣдѣ (в) Г – глаголь (г) Д – добро (д) Е – єсть (є/е) Ж – живѣте (ж) Ѕ – ꙁѣло (дз/з) З – земля (з) И – и (і/и) І – і (і, ї) Ꙇ – ї (йотоване і) К – како (к) Л – люди (л) М – мыслите (м) Н – нашъ (н) О – онъ (о) П – покой (п) Р – рьци (р) С – слово (с) Т – твръдо (т) У – ук (у) Ф – фертъ (ф) Х – хѣръ (х) Ѡ – ѡт (о/ô) Ц – ци (ц) Ч – чрьвь (ч) Ш – ша (ш) Щ – шта (щ) Ъ – еръ (твердий знак, редукований голосний) Ы – ы (и, ижица) Ь – ерь (м’який знак, редукований голосний) Ѣ – ѣ (ять, звук між е та я/і) Ю – ю (ю) Ѧ – юс малий (ѧ, носове ę) Ѫ – юс великий (ѫ, носове ǫ) Ѩ – йотований юс малий Ѭ – йотований юс великий Ѯ – кси (кс) Ѱ ...
Докладніше

Пісня про Довбуша

  Гаєм, гаєм зелененьким ходить Довбуш молоденький Текст Гаєм, гаєм зелененьким 2 Ходить Довбуш молоденький. 2 Він на ніжку налягає, 2 Топірцем ся підпирає. 2 – За мнов, хлопці, за мнов свистом, 2 Припадає стежка листом. 2 Щоби бути не минути, 2 Та й до дівки завернути. 2 Через луки та потіки, 2 До Шефанової жінки. 2 – Добрий вечір, Шефанова, 2 Чи вечеря вже готова? 2 – Ой вечеря не готова, 2 Бо Штефана нема в дома. 2 Штефан пішов на роботу, 2 Повернеться у суботу. 2 – Ой чи будеш відкривати, 2 Чи самим ся добувати. 2 – В мене двері тесовії, [1] 2 В мене замки сталевії. 2 – Не поможут замки твої, 2 Як підложу плечі свої. 2 Довбуш почав налягати, 2 Стали двері ся ламати. 2 Довбуш двері відкриває, 2 Шефан з вікна вже стріляє. 2 Як уцілив в праве плече, 2 А з лівого кровця тече. 2 Умів добре поціляти, 2 Довбуш буде помирати. 2 – Ой ви, хлопці, ви молотці, 2 Беріть мене на топорці. 2 Беріть мене на топори, 2 Занесіть ня в Чорні гори. 2 Там родились батько й мати, 2 Там я буду спочивати...
Докладніше

Волинська трагедія

ВОЛИНЬ: ЗЕМЛЯ БЕЗ СПОКУЮ «Бандеровцы резали поляков!» — кричит очередной комментатор в TikTok, Twitter - X чи ще десь.  А теперь сядь, дихни. І слухай, що було до того, як хтось когось почав різати.  Бо коли обрізаєш історію до одного 1943 року — ти не аналізуєш, ти працюєш на Кремль. ХТО ЖИВ НА ВОЛИНІ? Волинь — це серце української землі.  Полісся, між Бугом і Случчю.  Там не було ні королівських замків, ні шляхетських маєтків. Там були хати.  Селяни. Русини. Малороси.  Українці.  Які жили на своїй землі з діда-прадіда. Але з 1921 року Волинь — це вже Польща. Не тому, що так історично, а тому, що Польща виграла радянсько-польську війну — і совєти подарували їй Західну Україну. Для розуміння   За польським переписом 1931 року, у Волинському воєводстві українці становили понад 68% населення, поляки — близько 17%, євреї — майже 10%, німці — 2%, чехи — 1,5%, інші (татари, вірмени, росіяни тощо) — 1,6% Але саме поляки контролювали адміністрацію, поліц...
Докладніше