Валерій Степаненко / Valeriy Stepanenko

 ДАЙОШ УКРАЇНСЬКУ ЛАТИНКУ! Тривалий час мені часто доводиться одночасно  мати справу з текстами українською, польською та англійською, що вимагає частого  перемикання з одного мовного регістру ПК на інший. Це якийсь жах. Особливо це стосується розміщення крапки та коми в українській розкладці, які не співпадають з їх розміщенням на англійській. Інші знаки орфографії та службові символи теж на українській та англійській розкладках не співпадають.  Польська розкладка з англійською живуть дуже дружно: потрібно лише додатково натискати <Alt> для введення літер з діакритичними знаками.    Стандарт на українську розкладку клавіатури був затверджений ще давно за совка. То був, власне, стандарт на московську з додаванням 3-х українських  літер. Треба думати, що стандарт підганяли під розміщення літер, розділових знаків та символів на друкарських машинках.  До речі, в кінці совка в Україні вироблялися друкарські машинки «Ятрань» та «Україна» (назви п...

Дуже часто у FB скаржаться на «кидалово» з використанням банківських платіжних карток. Часто навіть нарікають на причетність банків до шахрайства. Відразу хочу запевнити всіх, що банки ваші гроші з карток не крадуть!!! І не тому, що всі банківські працівники такі чесні, а тому що платіжні системи це унеможливлюють.   Хіба що несумлінні банківські працівники можуть навести шахраїв на клієнта, який зняв значну суму готівки у відділенні банку.  Банківські картки емітуються так, що ПІН-код банк не знає. Інтернет-сервіси Приватбанку і Монобанку є розробкою (керівництво) Дмитра Дубілета, сина «того» Дубілета. Він закінчив, до речі, Лондонську школу економіки, яка вважається однією з кращих у світі. Її також закінчила донька Тимошенко. Банківські технології провідних українських банків нічим не поступаються західним банкам, а часто навіть кращі.  Щодо шахрайства в Інтернеті, то це досить заплутана тема, але гроші крадуть лише в тих, хто не вміє банківськими картками безпечно кор...

Потрібно все ж визначитися і неофіційно (поки що!) затвердити єдину для вжитку в публічному просторі назву країни-агресора та її мешканців, бо різнобій в дефініціях збиває інколи з пантелику не лише пересічних громадян.  Щодо країни-агресора, то історично її називали по-різному: Моксель, Залісся, Московський улус [Золотої Орди], Тартарія, Московія, Московське князівство, Московське царство, Росія, Російська імперія.  Пропоную повернути для внутрішнього публічного вжитку, у пабліках та електронних ЗМІ принаймні, назву  країни «Московія», узагальнену назву жителів - «московити», а назву мови - «московська».  Додатково жителів країни-агресора можна називати ще й «орки», «залісяни», «неофашисти», «неонацисти», «ординці» (синонімічний ряд можна продовжити)… Не потрібно вживати «русня» і, можливо, «рашисти», бо це викликає асоціації з Руссю, до якої московити мають лише дуже опосередкований  стосунок.  Русь - це Україна!

Недавно мені повідомили, що одна жінка, яку я бачив лише декілька разів у житті, розповідає спільним знайомим про те, що буцімто я обізвав її «польською проституткою». Мене відразу якось насторожило саме словосполучення, в якому підкреслюється національність особи в такому контексті, що суперечить моїм внутрішнім переконанням. Вважаю себе полонофілом, добре володію польською, працював колись давно вже гідом-перекладачем з польськими туристами, а перед війною був присяжним перекладачем, у т.ч. і з польської мови. Є автором навіть кількох дописів про українсько-польські відносини, зокрема і на «Українській правді». Завжди обстоював тезу, що, попри складне історичне спільне минуле, українцям і полякам треба миритися перед обличчям спільного ворога - дикої московської орди.  Za wolność naszą i waszą!  Та й слово «проститутка» ніколи не вживаю в активному лексиконі, адже є питомо українські. Та ж «хвойда», наприклад. А акцентування уваги на слові «польська» в зазначеному вище конте...

Колись давно, ще в школі, прочитав „Война і мір» Толстого. Звернув увагу, що дворяни в розмовах постійно збивалися на французьку, яка була для них рідною.  Французька перекладалася  у посиланнях внизу сторінок. Перша мова Пушкіна теж французька.   Щось подібне мало місце і в творах Сенкевича. Я їх теж прочитав усі в оригіналі. Там було дуже багато латини, яка навіть не перекладалася польською. У кінці совка працював 4 сезони позаштатно в «Інтуристі» гідом-перекладачем з польськими туристами. Запитав у «пілота» (так поляки називали свого старшого групи) чи всі поляки знають так добре латину, що розуміють її без перекладу. Той сказав, що такого не може бути. Я спеціально з’їздив додому і привіз йому один з 3 томів «Потопу». Навіть поспорили на $10.  То тоді було в еквіваленті більше, ніж середня місячна зарплата. Підключили арбітра. Я виграв. Але ті десять баксів так і не отримав. Це єдиний випадок, коли я можу сказати щось погане про польських туристів. Московські дво...

  https://petition.president.gov.ua/petition/149028?fbclid=IwAR0DdVzZ739AVHsRwQy5h_fe7Kp08MsftcUKUm3Zr5rGzDnaqKS14VwIU2g

 Днями  мав нагоду провести невеличке лінгвістичне дослідження.  Йдеться про вимову українських фраз та окремих слів, серед яких, звісно ж, «паляниця», представниками різних мовних груп.  Більшість сяк-так справлялася. Сяк-так тому, що мали дуже сильний акцент. Практично без акценту чи з ледь помітним акцентом вимовляли українські слова  представники романських мов. Одна молода жінка португальського походження зробила це з першого разу і практично без акценту. Найсильніший акцент мали представники колишніх великих «імперіалістичних» націй, особливо native English speakers.  Один лише англомовний хлопчина років 15 не зміг навіть вимовити не те, що «паляниця», а й відтворити звук «ля», хоч і зробив багато спроб. У нього виходило лише «ла». Висновок (суб‘єктивний, звісно): абсолютній більшості дорослих людей, яка в дитинстві не вивчала іноземні мови, практично неможливо досягнути володіння іноземною мовою на рівні native speakers. Помітними залишаться акцент (...